Еректильна дисфункція роздуми на тему

Більше половини чоловіків у всьому світі страждають від еректильної дисфункції. При цьому, якщо раніше було прийнято вважати симптомом захворювання тільки неможливість домогтися або утримувати збуджений стан чоловічого органу під час статевого акту, то зараз до легкого ступеня еректильної дисфункції відносять і такі явища як аноргазмія, зниження лібідо, неможливість досягти і прискорене сім’явиверження і так далі.

Еректильна дисфункція – досить сенситивна тема не тільки для чоловіків, але і їх партнерок. Лікарі всього світу стверджують, що в лікуванні цього захворювання найбільш ефективно працює зв’язка: чоловік – партнерка – лікар. Незважаючи на те, що еректильна дисфункція ефективно лікується, часто шлях до лікаря займає більше часу, ніж час позбавлення від недуги.

Цікаво, що лікування еректильної дисфункції з’явилося зовсім недавно. Проблемою всерйоз зайнялися медики тільки починаючи з середини 20 століття, тоді порушення ерекції лікували за допомогою хрящових імплантів, афродизіаків або ін’єкцій, що було болісно і не завжди ефективно.

Починаючи з 1998 року, завдяки відкриттю діючої речовини силденафілу – інгібітора фосфодіестерази 5-го типу (іФДЕ-5), таблетована форма цього препарату стала золотим стандартом лікування еректильної дисфункції. Медицина не знає випадків, коли одне відкриття так кардинально змінювало погляди і вектор напрямку в лікуванні того чи іншого захворювання. На сьогодні силденафіл – один з найбільш вивчених препаратів від порушень потенції, множинні клінічні дослідження його застосування довели безпеку застосуванні, а також ефективність не залежно від причини виникнення еректильної дисфункції.

Наскільки доцільно всім без винятку призначати силденафіл? Про це стаття кандидата медичних наук П.Раснера і доцента медичних наук і професора Кафедри урології Московського державного медико-стоматологічного університету ім. А.І. Євдокимова МОЗ Росії Д.Пушкарь
«Еректильна дисфункція – різні рішення однієї проблеми, або роздуми на задану тему».

Еректильна дисфункція (ЕД) і передчасна еякуляція (ПЕ) – це дві основні скарги, зустрічаються в чоловічій сексуальній медицині. Еректильна дисфункція – проблема вельми делікатна, і далеко не кожен чоловік зважиться розповісти про неї лікарю. Подібна неприємність може статися в будь-якому віці, і погана ерекція нерідко стає справжньою трагедією для представників сильної статі. Дисбаланс в сімейному житті може стати причиною серйозного зниження якості життя, появи проблем на роботі і навіть розвитку важкої депресії.

Про еректильну дисфункцію кажуть, коли чоловік відчуває труднощі в досягненні або збереження достатньої ригідності статевого члена протягом усього статевого акту або на будь-якому з його етапів. Поряд з неможливістю досягнення ерекції і недостатньою твердістю статевого члена ще одною ранньою ознакою розвитку ЕД може бути скорочення тривалості ерекції. В цьому випадку у чоловіка спочатку виникає ерекція, проте вона не зберігається досить довго, що приносить задоволення від статевого акту.

Розуміння проблеми ЕД зазнало істотних змін в останні роки. Якщо раніше ми в основному говорили про пацієнтів, які не здатні досягти адекватної за якістю і тривалості ерекції, то зараз категорію пацієнтів з ЕД доповнила значна за чисельністю група пацієнтів, які висловлюють невдоволення низькою частотою сексуального життя. У цій категорії хворих ерекція виникає, але не так регулярно, як їм би хотілося. Багато фахівців протягом останніх років ведуть дискусії про те, як ставитися до подібних скарг про недостатню статеву активність. Складність її інтерпретації полягає в загальноприйнятій відсутності поняття нормальної частоти сексуальної активності. Цей показник має яскраво виражений індивідуальний характер і залежить від багатьох причин – віку пацієнта, загальному стану його здоров’я, статевої конституції і присутності зовнішніх сексуальних подразників. Як би там не було, на прийомі лікар все частіше стикається з ситуацією, коли пацієнт просить його «посилити» або «зміцнити» його сексуальне здоров’я. В такому випадку доречно буде говорити про «відносної ЕД». У більшості випадків лікар на підставі свого досвіду може сам оцінити «доречність» скарг пацієнта і в разі їх неадекватності залучити в якості союзника сексолога і психотерапевта. Проте в більшості випадків претензії, які висуваються пацієнтом цілком обгрунтовані і є підставою для більш широкого трактування поняття ЕД. Тим більше що всі можливості для лікування в даний час є.

Незважаючи на тривалу історію розвитку цього напрямку в медицині взагалі і в урології зокрема, серйозний прогрес у вирішенні проблеми еректильної дисфункції намітився лише в другій половині ХХ ст. До 1960-х рр. все зводилося до застосування «народних засобів», що включали цілий список історично відомих афродизіаків і т.д. На цьому тлі з’являлися окремі публікації хірургів-експериментаторів, які виконували спроби імплантації різних матеріалів в кавернозні тіла. Так, в 1936 р видатний російський хірург Н.А. Богораз вперше в світі виконав ендофалопротезування хрящової пластинки, взятої з Х ребра хворого. Аутохрящ 8 см розташовувався між запалими тілами вздовж перегородки під білкову оболонку і виконував роль своєрідної шини. Сьогодні такі методи лікування представляють тільки історичний інтерес. Незважаючи на високу травматичність і аж ніяк не задовільну ефективність цих методів, саме з середини ХХ ст. андрологія веде відлік сучасного періоду боротьби за сексуальне здоров’я чоловіків. 1960-і рр. – час появи вакуумних пристроїв – перше «неоперативних» методів корекції ЕД. Частина з подібних пристроїв до цих пір використовується деякими з наших пацієнтів … Наступна декада – час захоплення имплантами. Технологія, нарешті, надала лікарям можливість використовувати синтетичні протези, досить інертні, щоб не викликати періпротезне запалення. Власне медикаментозна терапія ЕД з’явилася лише в 1980-х рр. Методики, що передбачають введення вазоактивних препаратів в кавернозні тіла (інтракавернозні ін’єкції), використовуються і в наш час. Слід зазначити, що фармакологія зробила серйозний стрибок, що дозволив добитися істотного зниження ризику розвитку пріапізму – найбільш грізного ускладнення інтракавернозного введення препаратів. Профіль безпеки сучасних засобів для інтракавернозних ін’єкцій вигідно відрізняється від препаратів, що застосовувалися в 1980-е. Теорія судинного генезу ЕД, і зокрема «проксимального венозного витоку», індукувала популяризацію реконструктивних втручань на судинах тазу і статевого члена. Сьогодні вони застосовуються в окремих випадках артеріальної недостатності, при цьому легування вен визнано малоефективною методикою.

Поява інгібіторів фосфодіестерази-5 докорінно змінило принципи лікування ЕД.

Поворотним моментом можна вважати 1998, коли перший препарат цієї групи – силденафіл, став доступний урологам усього світу. У лікуванні ЕД почалася ера інгібіторів фосфодіестерази 5-го типу (іФДЕ-5), абсолютне домінування яких серед усіх засобів для лікування ЕД триває до теперішнього часу. Рідко коли поява нового класу препаратів так швидко і безповоротно змінювало стандарти лікування пацієнтів з тієї чи іншої нозології. Ендофалопротезування і вакуумна терапія миттєво втратили свою популярність. Препарати групи іФДЕ-5 виявилися ефективними у більшості пацієнтів незалежно від причини ЕД, віку, супутніх захворювань і т.д. У перші роки віра в їх потенціал була настільки велика, що багато фахівців ставили під сумнів навіть необхідність детального обстеження пацієнта, мотивуючи свою думку унікальним універсалізмом нового методу лікування. По мірі накопичення знань про фармакодинамику, ефективності та безпеки іФДЕ-5, список яких істотно розширився і продовжує доповнюватися новими назвами, їх головна роль в алгоритмі лікування пацієнтів з ЕД перестала оскаржуватися, але разом з тим були сформульовані показання і для альтернативних методів лікування. Про правильні алгоритми обстеження і лікування пацієнтів з ЕД і піде мова далі в нашій статті.

Думка про причини розвитку ЕД теж стрімко змінювалася. Сьогодні прийнято вважати, що еректильна дисфункція може бути психологічною (психогенною) – не більше ніж в 20% випадків, органічною і / або змішаною у більшості пацієнтів. Нижче наведені деякі ймовірні причини ЕД, на які лікар зобов’язаний звернути увагу при зборі анамнезу та виборі лікувальної тактики.

Причинами еректильної дисфункції органічного характеру є:

  • супутні захворювання і стан – грип, цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, хронічна ниркова недостатність (ХНН), захворювання печінки, хвороба Паркінсона (паркінсонізм), атеросклероз;
  • ускладнення після операції і травм яєчок, статевого члена, органів таза та хребта, великих кровоносних судин;
  • куріння; надмірне вживання алкогольних напоїв;
  • вживання наркотиків;
  • нестача тестостерону (гіпогонадизм), синдром гіперпролактинемії з аденомою (мікроаденомой) гіпофіза, дисфункція щитовидної залози;
  • лікарські препарати, що застосовуються від депресії; застосування бета-блокаторів для лікування високого артеріального тиску;
  • сечогінні препарати; гормони і т.д.

Психологічна (психогенна) еректильна дисфункція

Найчастіше ЕД має змішаний характер, причому психологічні причини захворювання в основному мають вторинний характер.

Елементами психогенної еректильної дисфункції є:

  • свідоме бажання уникати сексуального збудження;
  • почуття страху і боязнь неможливості здійснити (завершити) статевий акт;
  • депресія; інтелектуальна втома;
  • відсутність сексуального інтересу до партнера.

Обговорюючи ЕД, не можна не сказати кілька слів про епідеміології … Результати багатьох міжнародних багатоцентрових досліджень вказують на високу поширеність і частоту виникнення ЕД по всьому світу. Еректильна дисфункція зустрічається у 52% чоловіків у віці 40-70 років: 17,2% з них страждають ЕД легкого ступеня, 25,2% – середнього ступеня, 9,6% – тяжкого ступеня. При дослідженні чоловіків від 30 до 80 років частота ЕД була 19,2. Частота нових випадків еректильної дисфункції на 1 тис. чоловіків склала 65,6 випадку в Бразилії, 19,2 в Данії і 26 в дослідженні MMAS. Частота цього розладу збільшується з віком: у 40-50 років його виявляють у 40% чоловіків, в 50-60 років – практично у половини обстежених (48-57%), а в старшій віковій групі цим розладом страждають більше 70% чоловіків. Серед курців ЕД зустрічається на 15-20% частіше, ніж серед некурящих чоловіків.

  • Поява інгібіторів фосфодіестерази-5 докорінно змінило принципи лікування ЕД.

Поворотним моментом можна вважати 1998, коли перший препарат цієї групи – силденафіл, став доступний урологам усього світу

Фактори ризику виникнення еректильної дисфункції аналогічні таким для серцево-судинних захворювань (наприклад, відсутність фізичної активності, ожиріння, куріння, гіперхолестеринемія і метаболічний синдром), цукровий діабет; деякі з них можуть бути модифіковані. При СД еректильна дисфункція розвивається втричі частіше і на 10-15 років раніше, ніж у відносно здорової популяції. Основні причини поразки пеніальних артерій при СД – діабетична полінейропатія та мікро-ангиопатии. Більш того, чоловіки з легкою ЕД мають фактори ризику, подібні з такими для ЕД в цілому. Таким чином, легка ЕД – це важливий індикатор ризику прояви супутнього першопричиного захворювання. Чоловіків, які скаржилися на легку ЕД, необхідно відповідним чином обстежити (на наявність схильності до серцево-судинних захворювань). Цей факт став приводом для активної співпраці урологів з терапевтами і кардіологами, що використовують першу маніфестацію

ЕД як незаперечний доказ необхідності детального кардіологічного обстеження. В останні 10 років сформувалася теорія, згідно з якою і ІХС, і ЕД є проявом ендотеліальної недостатності. Здоровий ендотелій має цілу низку різноманітних функцій, проте в сучасній науковій літературі під ендотеліальній дисфункцієй розуміють порушення балансу між виділяючими ендотеліальними клітинами вазодилататорами і вазоконстрикторами з перевагою останніх. З’являється все більше доказів того, що ЕД може бути раннім проявом ішемічної хвороби серця і хвороби периферичних артерій; таким чином, ЕД не слід розглядати тільки з точки зору QoL, але також вважати можливим попереджувальним сигналом про наявність серцево-судинного захворювання.

Як правило, сучасні методи забезпечують можливість для успішного лікування ЕД, але рідко дозволяють від неї остаточно вилікуватися. Винятком є ​​психогенна, посттравматична і судинна ЕД у молодих пацієнтів, а також ЕД, викликана гормональними порушеннями (наприклад, гіпогонадизм і гіперпролактинемія) і індукована прийомом пригнічують еректильну функцію ліків. У цих випадках усунення причини появи ЕД може швидко привести до повного виліковування.

Обстеження хворих ЕД має бути спрямоване на виявлення етіологічних факторів (короткий список дивись вище). Проте більшість чоловіків з ЕД отримують лікування, яке не впливає на причини її виникнення, але ефективно усувають симптоми захворювання. В даний час застосовується структурована стратегія лікування, визначальними моментами якої є ефективність, безпека, інвазивність, вартість, а також переваги пацієнта. Діалог лікар – пацієнт (партнерка) – це ключовий момент всього процесу лікування ЕД.

Лікування еректильної дисфункції слід починати поетапно, шляхом руху від неінвазивних методів до інвазивних. Абсолютним правилом лікування є усунення шкідливих факторів, що призводять до порушення ерекції (куріння, ожиріння та малорухомий спосіб життя). На першому етапі лікування порушень потенції призначаються інгібітори фосфодіестерази-5, які випускаються у вигляді таблетованих форм. При первинному і вторинному гіпогонадизмі показано призначення андрогенної терапії.

  • Препарати групи іФДЕ-5 виявилися ефективними у більшості пацієнтів незалежно від причини ЕД, віку, супутніх захворювань і т. Д.

Джерело

Висновки

Не можна сказати, що еректильна дісфукнція – це окреме захворювання. У цього явища є свої причини і часто – супутні захворювання. Наприклад. з’ясувавши судинне походження проблеми, медики прийшли до висновку, що еректильна дисфункція є симптомом або передвісником таких захворювань як цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, гормональні порушення та захворювання ендокринної системи, а також до неї ведуть такі фактори ризику, як куріння, алкоголь, малорухливий спосіб життя, ожиріння і різні травми.

Незважаючи на те, що причин виникнення еректильної дисфункції безліч, призначення на першому етапі препаратів групи іФДЕ-5 вважається цілком виправданим. По-перше, множинні клінічні дослідження вказують на безпеку застосування силденафілу при наявності серцево-судинних патологій, в тому числі препарат не заборонений до застосування пацієнтам, які перенесли інфаркт мокарда. По-друге, є докази того, що препарат в цілому сприятливо впливає на стан судин і покращує самопочуття хворих при різних захворюваннях, які впливають на еластичність судин і викликають різні некрози, як, наприклад, цукровий діабет.

Проте в статті присутнє застереження, що призначення силденафілу – це перший етап терапії. Наступними кроками має йти повне обстеження стан хворого для виявлення захворювань, які стали причиною виникнення еректильної дисфункції і призначення терапії проти цих хвороб. У зв’язку з цим медики перестали вважати ЕД суто урологічної проблемою і все частіше в лікуванні діють спільно з кардіологами, ендокринологами та терапевтами.